Рекорди та інновації в архітектурі Донбасу

Визначні рекорди Донбасу закономірно пов’язані з промисловістю. Мабуть, найбільш відомим з них є встановлений в 1935 році світовий рекорд Олексія Стаханова із видобутку вугілля – рекордсмен навіть потрапив на обкладинку журналу Time. Була й низка інших промислових рекордів. Але значно менш відомо, що Донбас також був місцем архітектурних та будівельних рекордів та інновацій.

Саме тут експериментували з технологіями швидкісного будівництва, великоблоковим домобудуванням, інженерними конструкціями великих куполів та великопролітних конструкцій. Деякі з них були першими в Україні чи СРСР, а деякі встановлювали навіть європейські рекорди. Частина з цих інновацій згодом поширилася по всьому Радянському Союзу, а деякі залишилися унікальними прикладами інженерної думки своєї епохи.

Великоблокове і панельне будівництво 

Одним із найважливіших центрів будівельних експериментів став Краматорськ. Саме тут на початку 1930-х років активно впроваджується великоблокове будівництво – технологія, яка згодом змінить вигляд радянських міст. До цього житлові будинки традиційно зводили з цегли, що вимагало ручної праці. Інженери шукали спосіб прискорити процес і здешевити будівництво. Спочатку технологію випробували на кількох харківських об’єктах наприкінці 1920-х, а вже з 1931 року досвід почали активно застосовувати при будівництві житлових кварталів НКМЗ – Новокраматорського машинобудівного заводу. Це була одна з найбільших будов перших п’ятирічок на Донбасі.

Використання великих блоків вимагало механізації будівництва: через вагу їх неможливо було піднімати вручну. Це сприяло застосуванню в житловому будівництві підйомних кранів (для порівняння, в Києві їх почали застосовувати лише наприкінці 1940-х – на початку 1950-х). Технічні характеристики тодішніх кранів стали обмеженням, що визначило розміри блоків. Оскільки крани мали вантажопідйомність лише одну тонну, блоки виготовлялись вагою до тонни. 

Для виготовлення блоків використовували доменний шлак місцевих металургійних підприємств. Це було важливо не лише технологічно, а й економічно: використання шлаку дозволяло здешевити та пришвидшити будівництво. Блоки відливали просто біля будівельних майданчиків, що значно спрощувало логістику. 

Найбільш відомими великоблоковими будинками Краматорська є чотириповерхові будинки вздовж вулиці Піщаного та чотири будинки з заокругленими фасадами на перетині вулиць Марата та Академічної. Будинки на Піщаного були початково побудовані в стилі конструктивізму і пізніше збагачені декоративними елементами. Будинки з заокругленими фасадами споруджувались вже в 1934-1935 роках і несли в собі естетику історичних стилів. Дугоподібні фрагменти фасадів прикрашено колонами: два будинки мають колони доричного ордеру, ще два – єгипетського. 

Якщо в 1930-х технічні характеристики кранів обмежували вагу блоків, то в 1950-х вже почали виготовляти великі панелі розміром на всю стіну. Центром цих інновацій став Маріуполь. Саме тут панельні будинки почали зводити одними з перших в Україні. 

Ця технологія розвивалась тут активніше й навіть раніше, ніж у Києві. Причиною стала потужна місцева промисловість: поруч працювали комбінати “Азовсталь” і завод імені Ілліча, які забезпечували будівництво матеріалами та виробничими потужностями.

У суспільній свідомості панує стереотип, що панельне будівництво неминуче є аскетичним. Це пов’язано з тим фактом, що воно набрало активного поширення саме в добу масового домобудування, після початку боротьби з надмірностями в архітектурі. Але панельне будівництво не означає автоматично, що воно має бути позбавлене декорацій. Маріуполь має рідкісні приклади, що демонструють, як панельне будівництво може бути архітектурно виразним.

Саме тут, на Нікопольському проспекті є приклади панельних будинків авторства Дмитра Яблонського. Споруджені в середині 1950-х, вони поєднують індустріальний метод панельного будівництва з декоративним оздобленням елементів фасаду: карнизів, балконів тощо. У середині 1950-х місцеві домобудівні комбінати опанували технологію кольорового офактурювання панелей та блоків. Завдяки цьому фасади житлових будинків не потребували традиційної побілки й довше зберігали колір. Для радянського масового житла це було незвично: більшість повоєнних будинків швидко втрачали зовнішній вигляд через недовговічне оздоблення.

Інноваційні типології будівель 

Інноваційний характер проявляється не лише в першості застосування новітніх технологій, але й у першості певних типів об’єктів. Так, наприклад, саме на Донбасі в 1939 році було відкрито перший в Україні та один з перших в СРСР двозальний кінотеатр імені Шевченка в Донецьку. Проєкт розробив архітектор Леонід Теплицький. Будівля мала два окремих зали – “Голубий” і “Зелений” – по 600 місць кожен. Архітектор продумав навіть організацію людських потоків: глядачі, які приходили на сеанс, не перетиналися з тими, хто виходив після завершення показу. Для радянської архітектури того часу це було дуже сучасне рішення. Для порівняння, у Києві першим двозальним кінотеатром став “Київ”, який завершили в 1952 році, хоча почали будувати ще наприкінці 1930-х.

Іншою типологічною інновацією стала будівля планетарію у Донецьку, відкрита у 1962 році. Головна унікальність споруди – в її чистій типології. Тоді як більшість планетаріїв України тієї епохи відкривали у пристосованих будівлях (колишніх костелах, церквах чи синагогах), у Донецьку вперше в Україні звели автономний, вузькоспеціалізований комплекс планетарію, чий візуальний образ повністю підпорядковувався внутрішній функції. Автори проєкту відмовилися від монументальних масштабів на користь лаконічного, компактного павільйону, домінантою якого виступив полегшений залізобетонний купол. Оскільки 1960-ті були роками космічної естетики, форма куполу планетарію максимально вписалась в цей тренд. Зовнішня напівсфера будівлі не просто формувала її футуристичний силует, а була конструктивною оболонкою, чий радіус до міліметра збігався з фокусною відстанню лінз німецького апарату Mini Zeiss.

Оскільки бетонні куполи зазвичай створюють сильну луну, інженери застосували експериментальне пористе облицювання стін. Це дозволило досягти ідеальної акустики та перетворило лаконічну модерністську споруду на бездоганний інструмент для занурення глядача у безкрайній космос.

Ще однією цікавою інноваційною будівлею став споруджений 1980 року залізничний вокзал у Луганську (архітектори В. М. Батирєв, Я. П. Виноградов, А. С. Сухорукова, С. Казачинський). Архітектурний колектив повністю відійшов від традиційної для Радянського Союзу схеми, де вокзал будувався як статична замкнена споруда збоку від перонів. Вокзал став справжнім транспортним хабом: споруда перетворилася на систему розподілу пасажиропотоків, де основні пасажирські зони були підняті над землею і винесені у гігантську, суцільно засклену галерею-конкорс, що дозволило пасажирам очікувати на поїзди безпосередньо над коліями та виходити на платформи, оминаючи підземні чи наземні переходи. 

Архітектурна форма вокзалу стала яскравим втіленням естетики пізнього модернізму та бруталізму, де статична триповерхова берегова будівля контрастно поєднувалася з нескінченною скляною лінією надколійного мосту, що тримався на потужних бетонних опорах, створюючи футуристичний образ динамічного інженерного механізму. 

Але найрадикальнішою інновацією для залізничного вузла стала реалізація велетенської залізобетонної автомобільної естакади-пандуса, яка за принципом сучасних міжнародних аеропортів підводила відбуваючих пасажирів на рівень другого поверху, що дозволило відокремити потоки пасажирів, що прибували й відбували, та покращило рівень комфорту і швидкості посадки.

Купольні споруди

Іншою сферою експериментально-інноваційного будівництва на Донбасі стало зведення гігантських куполів та великопролітних конструкцій, які дозволили переосмислити організацію масштабних громадських просторів.

Так, наприклад, Донецький критий ринок, відкритий у 1961 році за проєктом архітектора К. Фельдмана, став першим у радянській будівельній практиці прикладом успішного зведення торговельного павільйону з унікальним збірним залізобетонним куполом діаметром 35,6 метра, який зібрали як гігантський конструктор із 15 горизонтальних ярусів та 24 секторних ребристих панелей. 

Початковий проєкт 1954 року передбачав застосування металічних ферм та скління даху на зразок оранжерей, що вимагало значних витрат металу. Згодом було запропоноване інноваційне рішення, що дозволило значно здешевшити вартість купола: металічні конструкції вирішили замінити на збірні залізобетонні з отворами-ілюмінаторами. Засклення цих ілюмінаторів у поєднанні з верхньою вентиляційною маківкою купола перетворило велетенську бетонну шапку на природний світильник та аераційну систему, що забезпечувало постійну циркуляцію свіжого повітря та м’яке денне освітлення всередині ринку. Ймовірно, цю конструктивну ідею було запозичено в спорудженого в 1955 році ринку міста Сіді-бель-Аббес (Алжир), але в радянських умовах така конструкція була вперше використана саме в Донецьку.

Не менш важливим архітектурним рекордсменом став Донецький державний цирк “Космос”, зведений у 1969 році під керівництвом архітектора Г. Навроцького та інженерів інституту “Донбасцивільпроект”, що встановили новий європейський рекорд у будівництві безколонних видовищних споруд. Головна архітектурна інновація проєкту полягала у радикальній відмові від традиційного купольного силуету з арковими елементами на користь авангардного циліндра діаметром 60 метрів та висотою 30 метрів зі скошеним пласким дахом. Ця унікальна інженерна схема дозволила повністю ліквідувати внутрішні колони: велетенський купол-напівсфера діаметром понад 40 метрів тримався виключно за рахунок складної системи залізобетонного армованого пояса. Така конструкція дозволила спроєктувати амфітеатр на понад 2000 глядацьких місць із суцільним панорамним склінням фасаду, забезпечивши абсолютний 100-відсотковий огляд арени з будь-якої точки залу та ідеальну внутрішню тектоніку без проміжних бар’єрів.

Як бачимо з оглянутих прикладів, протягом всього 20-го сторіччя Донбас був регіоном архітектурних експериментів, рекордів та інновацій, а деякі споруди стали “піонерами” в опробуванні новітніх технологій, що пізніше застосовувались по всій Україні та поза її межами.