Урумська мова

Урумська мова – одна з двох мов надазовських греків, що населяли південну частину Донеччини. Вона входить до тюркської мовної сім’ї і схожа на кримськотатарську.

Урумська має чотири основні діалектні групи: кипчацько-половецькі говори, кипчацько-огузькі, огузько-кипчацькі та огузькі. Це й пояснює те, що у різних населених пунктах розмови мають певні особливості. До війни географія урумської мови охоплювала кілька десятків населених пунктів у Донецькій області.

Сучасне дослідження урумської мови почалося в середині минулого століття. Мовознавець Олександр Гаркавець залишив вагомий слід у цьому процесі. Він створив словник урумської мови, в якому зафіксовано тисячі слів. Також вагомий внесок у розвиток мови надазовських греків зробили письменники Валерій Кіор і Віктор Борота, які друкувалися урумською.

Упродовж довгого періоду урумська мова зберігалася лише в усній формі, а писемні традиції почали формуватися в 20 столітті. Експерти зазначають, що на сьогодні неможливо повноцінно вивчити мову. Через тривале існування в усній формі в урумській мові не зафіксовано таких слів, як “сторінка”, “зміст” тощо, а також немає назв граматичних категорій.

Торік у Києві презентували підручник урумської мови “Balalığım Çohrağı” та літературну збірку урумською мовою “Çöl’e s’evnip” – у перекладі “Джерело мого дитинства” та “Милуючись степом”. Це сталося у межах проєкту “Збережемо мови надазовських греків: вивчаймо урумську разом”.

У червні 2026 року Президент підписав закон, який поширює державний захист на мови греків Надазов’я, зокрема й урумську. Однак мова урумів все одно перебуває під ризиком повністю вийти з ужитку через те, що майже всі поселення компактного проживання народу тимчасово окуповані росіянами.