Слов’янська кераміка

Кераміка – це своєрідний бренд Слов’янська. Із червоної та білої глини, видобутої з місцевих кар’єрів, майстри виготовляли посуд, декоративні вироби, будівельні матеріали.

Ще в період кам’яної доби люди навчилися перетворювати глину на посуд та різні фігурки. Сьогодні Слов’янськ називають містом керамістів. Саме звідти український ринок найбільше брав гончарної продукції. Колись у місті налічувалося десятки, а то й сотні дрібних майстерень. Деякі з них були розграбовані й пошкоджені під час окупації у 2014 році. Сучасна війна ще більше вдарила по галузі.

Перетворення ремесла на бізнес у Слов’янську почалося з трьох польських промисловців. Наприкінці 19 століття Ян Дзевульський і два брати Лянге створили акціонерне товариство, придбали земельну ділянку й побудували завод із виготовлення плитки (будівля якого вважається архітектурною пам’яткою місцевого значення, хоча й перебуває у поганому стані). Підприємство працювало навіть під час Першої світової війни, але революція змусила його зупинитись.

Заново робота відновилася у часи індустріалізації. Частина приміщень була зруйнована, але обладнання збереглося. А пізніше прийняли рішення про розширення заводу. До 1500-річчя Києва на ньому виготовили більш як 100 тисяч керамічних плиток для реставрації “Золотих воріт”. У 1990-х після переходу на ринкову економіку Слов’янський завод знову зіштовхнувся з труднощами, які зрештою зупинили його. У 1995 році, порівняно з 1991, виробництво знизилося у понад чотири рази. Вже у 2000-х майно продавали, аби погасити заборгованість, а розкрадання цінностей прискорило процес зупинки підприємства.

Закриття великого заводу не зупинило виробництво кераміки у Слов’янську. Завдяки людському досвіду, напрацьованому роками, почали створюватися приватні майстерні. 

У Слов’янську збереглася цікава технологія обробки кераміки – молочіння. Для виготовлення молоченої кераміки потрібно небагато: червона глина, молоко та розжарена піч. У сучасних інтерпретаціях подекуди використовують кефір замість молока, пояснюючи це тим, що він більш густий.

Вироби купали у молоці чи кефірі, задували ними порожнини. А після цього ставили у піч випалювати. Завдяки такій обробці кераміка набуває темно-коричневого кольору. Окрім естетичної переваги, молочений посуд був більш практичним у побуті, адже не так бруднився, а пори, які залишалися у глині до того, після молочіння закривалися.

Через російське вторгнення існує ймовірність втрати технологій. Тому в жовтні 2024 року молочену кераміку з червоної глини визнали нематеріальною культурною спадщиною Донецької області.